Історія

Територія, на якій розташоване сучасне село, була заселена з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Понад Білозерською  балкою тягнуться кургани-частина з яких розкопана. Тут виявлені поховання доби бронзи (тисячо- до н. є.). В курганах відомих під назвами Цимбалка, Велика Цимбалка, Мала Цимбалка, Орел-курган, Чмирева могила, виявлені багаті скіфські  поховання з золотими прикрасами (V–III,)ж VIII–VII ст. ст. до н.е.). У Чмиревій могилі, в окремій камері, знайдено також поховання коней.

Курган скіфського часу-Чмирева могила датують 345–325 роками до Р. Х..

Тривалий час у придніпровському степу через спустошливі набіги кочівників-татар постійних поселень не було, за винятком зрідка розкиданих зимівників запорізьких козаків.

Після приєднання у 1783р. Криму та північноїТаврії до Росії в цій місцевості почали виникати поселення. Саме на цей час і припадає заснування Великої Білозерки переселеними сюди державними селянами з Полтавської та Чернігівської губерній які побудували тут 30 землянок уздовж річки Білозерки. Поселення дістало назву за найменуванням річки.

На відміну від сусіднього однойменного села, розташованого вище за течією річки, полтавці та чернігівці почали називати своє село Нижньою або Великою Білозеркою. Згодом за ним остаточно закріпилася ця назва.

У 1804 році сюди прибула нова група поселенців із Загрудної та інших слобід Зіньківського повіту Полтавської губернії. Село зростало й далі за рахунок нових груп переселенців. У 1845 році тут утворилася сільська община. На початку 70-х років XIX ст. у Великій Білозерці налічувалося 900 дворів, проживало 7513 чоловік.

Станом на 1886 рік в селі, центрі Велико-Білозерської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії мешкало 10116 осіб, налічувалось 1439 дворів, існували 3 православні церкви, 2 школи, 14 лавок, 3 бондарні, 2 колесні, відбувалось 2 ярмарки на рік: 17 березня та 20 вересня, базар^.

У 80-х роках XIX ст. Велика Білозерка була одним із трьох сіл у Мелітопольському повіті, які славилися садами та городами, що займали тут понад 1000 десятин землі.

Оскільки Велика Білозерка простягалася майже на 25 кілометрів, приписані до сільської общини землі було розподілено за парфіями. З того часу в селі існували самостійно Петропавлівська, Покровська та Преображенська общини. Хлібороби обробляли землю за правилами і звичаями, наслідуваними від дідів. Через низьку культуру землеробства врожаї були низькими. В селі розвивалися гончарний, теслярський, ковальський,бондарний, стельмаський та інші промисли. Добротні будинки в селі мали тільки багатії, трудове ж селянство тулилося в землянках та критих соломою або очеретом саманних хатах. Вкрай незадовільним було в селі медичне обслуговування-тільки на початку ХХ ст. у Великій Білозерці відкрили амбулаторію: один лікар, два фельдшери та акушерка обслуговували дільницю, до якої належало 8 населених пунктів з 22,6 тис. чоловік населення.

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.

1923 року Велика Білозерка, де проживало 18,3 тис. чоловік, стала районним центром. Це сприяло подальшому розвиткові села. 1925 року обсяг сільськогосподарського виробництва у Великій Білозерці перевищив довоєнний рівень. Колективні господарства з кожним роком міцніли, демонструючи переваги колективних форм господарювання над одноосібними. Весною 1923 року 23 колгоспи об'єднали все трудове селянство і у передвоєнні роки Другої Світової війни вони стали економічно міцними, прибутковими.

В 1932-1933 селяни Великої Білозерки, як і всієї Великої України пережили сталінський геноцид.

19 вересня 1941 року село окупували німці. В ніч на 26 червня 1942 року у протитанковому рові на околиці села гітлерівці розстріляли 200 колгоспників, серед яких було багато жінок, дітей і літніх людей. За іншими даними, в цей день загинуло 280 людей.

В селі виникла підпільна прорадянська група під керівництвом молодої колгоспниці Г.Ф. Сторчило. Члени підпільної групи вели агітацію серед молоді, закликаючи юнаків і дівчат уникати відправки до Німеччини. Проте німцям вдалося вивезти з Великої Білозерки 190 чоловік, а планувалося 500.

29 жовтня 1943 року війська 4-го Українського фронту, зокрема, вояки 279-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, вигнавши німців, звільнили село. Почалося відновлення радянського режиму. В боях за Велику Білозерку загинуло 3233 червоноармійців.

В складі Червоної Армії було понад дві тисячі мешканців Великої Білозерки. Загалом за роки Другої Світової війни загинув 591 житель села.

Після повторного встановлення радянської влади розпочалась робота з відновлення села. Було налагоджено роботу крамниць, шевських і кравецьких майстерень, пошти, зв'язку. Почалася відбудова райпромкомбінату. Невдовзі вже працювали ковальсько-слюсарний, шкіряний, теслярський, гончарний та інші цехи. Робітники МТС побудували тимчасові приміщення майстерень, відремонтували 3 трактори, 5 комбайнів, деякий інвентар.

З 1950 року у Великій Білозерці почалося поступове укрупнення колгоспів, внаслідок чого замість 23 дрібних господарств було утворено 6 великих багатогалузевих механізованих артілей: «Росія», ім. Фрунзе, «Білозерський», «40 років Жовтня», «Правда» та ім. Суворова. У 1954 році відбулося злиття 4 Рад - Трудової, Робітничо-селянської, Червоної та Шевченківської в одну сільраду- Великобілозерську.

У 1962 році внаслідок об’єднання районів Великобілозерський район був приєднаний до Василівського району, а в 1964 році до Кам’янсько-Дніпровського.

Протягом 70-90 рр.. продовжувалися роботи по впорядкуванню села. Зросла мережа водопроводу, заасфальтовано тротуари, забруковано головні вулиці. Окрасою села став парк. В селі діяли готель, чайна, пошта, телеграф. Село повністю електрифіковане. В селі працюе понад 40 торговельних підприємств.

Розширюється мережа закладів охорони здоров’я, зростає культура трудящих, діяльність культурно-освітніх установ стала різноманітною за змістом та формами. В десятках гуртків, які працюють при клубних закладах, бере участь близько 300 учасників художньої самодіяльності.

До 1991 року в районі органами місцевого самоврядування були: Гюнівська, Червона та Великобілозерська сільські ради.

Рішенням Кам’янсько-Дніпровської районної ради від 14 березня 1991 року №2 відбулося розукруплення Великобілозерської сільської ради на дві: Великобілозерську та Трудову сільські ради.

У 1993 році рішенням Верховної Ради України Великобілозерський район, як адміністративно-територіальна одиниця був відновлений (постанова Верховної Ради України від 03.02.1993 № 2980)..