Вірш матері воїна афганця Каби Клавдії Кирилівни
Пам'ять матері
Наші діти жили по-сусідськи,
І дружили, як рідні брати.
Та не знали тоді, коли виростуть,
Що заберуть їх на чужу нам війну.
Підростали наші хлоп’ята,
Вже й повістки прислав військомат.
Сергію й Мишкові раніше,
Анатолію - місяців через п’ять.
Чорні ночі і дні потяглися,
Сивина вкрила скроні у мам.
Бо послали синків воювати.
У чужий і страшний нам Афган.
Міша служив на Салангі,
У тунелі, що смертю і кров’ю пропах
Наших хлопчиків 18-ти літніх,
Бо послали генсеки землі чужі захищать.
Толя й Серьожа – в Кандагарі і Хості,
Де душмани вбивали людей.
І кулі героїв скосили,
Яким не було й 19-ти весен.
Міша вернувся в 20-ть літ посивілим
З тієї чужої, страшної війни,
А Толю й Серьожу у цинкових гробах
З Афгану «чорні тюльпани» додому везли.
На рідній землі обеліск встановили,
Берізки в скорботі стоять.
Схилили вони свої віти
Немов наречені у білих фатах.
Тоді все держали в секреті,
Що хлопці будують хати, дитсадки.
А скільки калік, хворих, нікому тепер не потрібних,
Вернулось з тієї чужої війни.
У пам’яті моїй вони ще юні діти,
Яких я бачила тоді.
І я, старенька, посивіла мати
Вклоняюсь пам’яті загиблих земляків.
Батьки! Матері! Об’єднаймося разом!
І скажем своє тверде - НІ !
Щоб діти і внуки наші
НІКОЛИ НЕ ВМИРАЛИ НА ЧУЖІЙ ЗЕМЛІ.
