Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам'яті до 87-х роковин Голодомору 1932–1933 років
28 листопада, у четверту суботу місяця в Україні вшановують День пам'яті жертв голодоморів. День пам'яті був запроваджений Указом Президента України у 1998 році.
У 2006 році Законом України Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом. Україна внаслідок геноциду 1932 – 1933 років, масових штучних голодів 1921 – 1923 та 1946 – 1947 років втратила мільйони людських життів. Через страшні масштаби злочину та цілеспрямовану політику тоталітарного режиму приховування правди про нього, вчені досі продовжують обговорювати точну кількість жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Але мова йде про мільйони обірваних, вбитих страшною зброєю масового ураження – голодом – людських життів. Нашим спільним обов'язком є гідне вшанування вбитих голодом жертв комуністичного режиму, а також розповісти про причини, наслідки Голодомору та спротив злочинній політиці тоталітарного режиму. Цьогорічні вшанування відбуваються в особливих умовах. Людським життям загрожує пандемія коронавірусної хвороби. Запроваджені карантинні заходи вносять обмеження у проведення масових меморіальних заходів. Але ця обставина не може перешкодити гідному вшануванню пам'яті жертв Голодомору. Гаслом цьогорічних заходів є: «Збережи пам'ять. Збережи правду.» Кожен в Україні може долучитися до збереження пам’яті та правди про Голодомор: запалити свічку у вікні своєї домівки чи біля пам’ятного хреста або меморіалу у День пам'яті жертв голодоморів, записати свідчення від родичів-очевидців Голодомору та передати їх до музею (місцевого, краєзнавчого чи Національного музею Голодоморугеноциду); віднайти старі світлини рідних людей; передати до музею артефакти 1920-30-х років (сорочки, рушники, предмети побуту, тощо). Нині серед живих залишились надзвичайно мало тих, хто пережив Голодомор. До того ж, вони, як і всі люди старшого віку, є особливо вразливими до коронавірусу і потребують уваги рідних та близьких. Тож нехай День пам'яті жертв голодоморів стане і додатковою можливістю приділити увагу та надати підтримку тим, хто сьогодні потребує нашого піклування. Їхні спогади, їхні світлини, пам'ятки минулого, що вони зберігають, зміцнюють пам'ять роду і національну пам'ять. Дослідники Голодомору 1932-1933 років наголошують, що це була чітко спланована політика Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 року. Головним чинником стало масове вилучення всього продовольства, на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала мобілізації репресивного апарату, залучення робітників, інтелігенції, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювали спеціальні загони з активістів, які ходили з обшуками по сільських обійстях. Від початку 1933 року ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на смерть. Люди почали втікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагалася ізолювати їх у межах окремих територій за допомогою режиму “чорних дошок”. Села, занесені на “чорні дошки”, оточували збройні загони міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили всі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. У січні 1933 року заборонили виїзд селян із території України та Кубані, заселеної переважно українцями. Втікачам перестали продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокували дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад. Так режим створив умови, несумісні із життям для значної частини населення України. Голодуючі опинилися в замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Навколо теми Голодомору комуністи встановили повну інформаційну блокаду, яка тривала фактично до відновлення Україною незалежності в 1991 році. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. СРСР проводив активну міжнародну та торговельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання контрактів. Але деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Унаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та воєн загинули мільйони українців. Ми повинні це пам’ятати і за жодних обставин не допустити повторення подібного лиха.
